Дайте собі й своїм дітям дозріти

Всьому свій час!

Автор: Аглая Датешидзе, психотерапевт

Для всього свій час

Дайте собі дозріти

У XXI столітті світ улаштований так, що він нас постійно квапить і не дає нам дозріти.

Сучасне суспільство споживання нікому і нічому не дає дозріти.

Воно організовано на ринкових засадах. А головною метою будь-якої підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якомога швидше…

Ви звернули увагу, що вся реклама йде у підвищеному темпі подачі інформації – класичному способові маніпуляції свідомістю?

Та ще доволі часто й часовим обмеженням: до завершення пропозиції, акції, розпродажу і тому подібне залишилося лише… Швидше, швидше, швидше купуйте!

Помідори зривають і укладають у ящики ще зеленими, і вони дозрівають у дорозі. А потім ми їх купуємо та вживаємо з мінімальною користю для себе…

Авокадо в магазинах часто схоже на камінь, тому що так легко перевозити. Тому у багатьох людей взагалі виникає спотворене уявлення про реальність – у наведеному прикладі про смак авокадо.

Те саме відбувається і з нами, як з тими помідорами чи авокадо, коли ми не встигаємо дозріти та сформуватися.

Всьому свій час!

⠀
Ми і наші діти

Згадаємо як ми часто ставимося до себе і своїх дітей.
Як тільки дитина бере до рук фарби, ми вішаємо на неї ярлик художника або навпаки – бездара.

Як тільки нам здалося, що дитина починає виявляти якісь талант, ми одразу тільки цю здібність і поспішаємо розвивати забуваючи про величезний спектр задатків – можливостей для всебічного розвитку дитини.

Казки, гра, мова, творчість – найважливіші чинники розвитку дошкільника.
Найголовніше у дошкільному віці є не конкретний предметний результат, а розвиток спраги пізнання у дитині та переживання нею позитивних емоцій на шляху вгамування цієї спраги.
Від природи у кожному з нас закладено інстинкт пізнання «Що таке» (відкритий ще на початку 20 століття геніальним І.П. Павловим).

А головною причиною шкільної неуспішності є те, що в дошкільному віці цей інстинкт «Що таке», не задовольнявся, а й притуплявся. «Відчепись, не приставай, мені ніколи, потім поясню, дай відпочити татові, що ти накоїв, куди ти лізеш, що ти вигадуєш …» Жагу пізнання, жагу розвитку не можна виміряти, нею не можна похвалитися перед рідними та знайомими.

А ми женемося самі та женемо своїх дітей за конкретним результатом – читати, вміти писати, рахувати.

Для всього свій час…

Терміново!

Від себе ми чекаємо, що ми повинні терміново встигнути зробити те, що вже зробили деякі наші однолітки.

Вони вже палять, обіймаються, п’ють пиво, цілуються, займаються сексом з однолітками? І мені вже пора!

Ми вступаємо до ВНЗ, коли ще немає жодного розуміння про потрібну професію, але всі вступають – і мені вже пора!

Ми поспішаємо визначитися з тим, що хочемо робити в житті і приступаємо до цього негайно, тому що нам уже багато років та інші давно вже визначилися, а ось ми… І мені вже пора!

Ми народжуємо дітей не тому, що настав наш особистий час, а тому, що час «підтискає» й «вже час».

Життя у відчутті постійної нестачі часу на усвідомлення себе стає нормою.
⠀

Ми і наші хобі

Я постійно зустрічаю дорослих людей, які підганяють себе і не дають собі дозріти. Тільки знаходять у собі паростки хобі, і одразу намагаються зробити з нього професію. Починають робити щось хороше і намагаються одразу поставити це на комерційну основу, чим вбивають весь інтерес.

Але оскільки хобі ще не настільки сильне і стабільне, вони розчаровуються.

Не зрозумійте мене неправильно. Комерційна основа це непогано, якщо вона виникає вчасно.
Але часто люди поводяться з собою так, ніби вони що тільки пророслими жолудями вирішили, що вони дуби.

Пророслий жолудь – це маленький дуб. І через якийсь час він може стати великим деревом, що проживе сто років. На це дерево можна буде спертися. Під ним можна буде сховатися. Але поки це лише пророслий жолудь, на нього не можна спертися, і його самого треба ховати від грози або сильного вітру. І якщо почати давати йому навантаження, він просто загине.
⠀
Наші внутрішні ідеї, мрії, захоплення часто схожі на маленькі паростки, які треба оберігати. Відноситися до них, як до дитини.

У дітях є потенціал, і одного разу вони зростуть. Але поки що вони ростуть, ми даємо їм час. Доведено, що діти, яким дали «відгуляти» своє дитинство повністю, потім щасливіші та успішніші у дорослому віці.
А діти, яких примушували і квапили, в якійсь частині душі не встигли дозріти, і завжди намагаються повернутися до цього часу.

Дайте собі достатнього часу!

Я не знаю нікого, хто б не знайшов свого місця в житті, не давши собі достатньо часу.
Якщо перестати стояти над собою із секундоміром, калькулятором та лінійкою, то набагато простіше знайти себе.
Можна чекати, куштувати, дивитися, насолоджуватися процесом.
Переробляти та пробувати нове, ні до чого себе не зобов’язуючи.
Нехай на це знадобиться рік чи два.

Але після цього ми зможемо точно сказати, що нам подобається.
А квапити себе можна десятиліттями й нікуди не дістатись.

Тож я бажаю всім набиратися терпіння та дати дозріти своїм хобі, творчості, ідеям, мріям, планам, проєктам.

Дати дозріти своїй особистості й створити для цього комфортні умови.

І тоді результат буде прекрасним, але не менш прекрасним буде процес.

А життя — це якраз процес, який може давати задоволення щохвилини, якщо дати собі дозріти.

Ми та наш час

• Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, – все суєта!
• Усі речі – у праці: неспроможна людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням.
• Усьому є свій час, і для кожної справи під небом є своя година

---

---