Людині, хоч іноді, можна та корисно трохи понити.
Нити – набридливо скаржитися на щось.
Ми маємо право висловлювати власні почуття й на підтримку своїх близьких?
Плакати можна і навіть корисно для здоров’я, всі це знають, заборон на сльози немає…
А ось нити – не можна?
Автор: Олена Погребізька, психолог.
Нити – добре і корисно. П’ять аргументів «за» ниття
Цікаво, чому це наші скарги набридають? Може, просто той, кому ми скаржимося, не має терпіння, неуважний і байдужий до нас, і ось чому замість того, щоб проявити співчуття і пожаліти нас, коли ми скаржимося, хтось вирішує, що ми йому набридаємо?
Тобто справа не в нашій скарзі, а в тому, що той, з ким ми вирішили поділитись своїми почуттями, просто черства людина?
Я не кажу про «професійних нитиків», тобто про тих, у кого перша реакція на будь-яку життєву перешкоду — настирлива скарга. А про нас, звичайних людей. До речі, мені здається, що кількість «професіоналів-нитиків» серед нас дуже перебільшена, я особисто знаю сотні людей, і серед них таких одиниці. Будь-якій людині іноді обов’язково потрібно і корисно понити.
Аргумент перший
Ми маємо законне право висловлювати власні почуття. І негативні почуття теж: злість, горе, гнів, образу та будь-який інший душевний біль. Раз зібралося всередині ниття, маємо право його випустити.
Аргумент другий
Коли я викладаю людині цю свою тривалу і тягучу скаргу, я цій людині виявляю велику довіру. Тобто я нию не першому-ліпшому, а своїй близькій людині, другу. Я йому не лакую, як чужому, глянсову, поверхневу картинку про себе, а викладаю справжню правду. Ниття – це акт довіри.
Аргумент третій
Скарга припускає, що людина втішиться, якщо її пошкодують. Тобто, говорячи сучасною мовою, розділить її переживання і поспівчувають. У тому, що ми прийшли до когось за втіхою, немає нічого поганого.
Аргумент четвертий
Свобода скаржитися пов’язана з умінням дивитися в обличчя реальності й приймати її такою, якою вона є, без самообману та обману інших. Вам погано – плачте, вам смішно – смійтеся, вам є про що поскаржитися і понити – нийте.
Аргумент п’ятий
Прислухатися до дитячого ниття і проявити до малюка увагу – це означає показати дитині її значущість і зміцнити самооцінку.
З дорослими це працює так само.
Дорослим як і дітям інколи обов’язково потрібно понити.
Це підтверджує американський психолог, професор Барбар Хелд.
Вона вважає, що ми всі зараз стали жертвами тиранії позитиву, примусового позитивного мислення. Тобто ми тепер зобов’язані, яка б напасть на нас не напала, «зберігати обличчя», «орієнтуватися на внутрішні ресурси» та розглядати проблеми як цікаві «виклики». Від нас чекають саме на це, таку реакцію суспільство заохочуватиме.
Барбара каже: «Життя важке, але це саме собою не проблема. Проблема в тому, що нас змушують думати, що життя не складне». А якщо життя важке, то на нього взагалі не гріх поскаржитися. Барбара Хелд навіть написала спеціальну книгу під назвою «Досить усміхатися, починайте бурчати».
Психолог Наомі Ананьєва про дітей, що ниють
Або, як і чому ниють діти, і що буває, якщо батьки їм забороняють це робити.
Дитина ниє, коли мати ігнорує її та її важливі потреби: «Мам, ну мам». Коли вона не чує його прохань, не зчитує сигналів. Ниття – непряма форма вираження неприємних переживань. Якщо забороняли засмучуватись, плакати, скаржитися — залишалося тільки нити…
Дитина починає боятися нити, якщо в дитинстві батьки соромили і лаяли її за природні прояви. Коли він плакав, впавши, чи засмучувався, щось втративши. Забороняли горювати, плакати чи скаржитися. Не називали і не поділяли почуттів.
Але справитися з будь-яким переживанням простіше, коли його приймають і поділяють:
- Це правда боляче та сумно.
- Це справді дуже важко.
- Я розумію, як ти засмучений.
- Я б теж так переживала, якби зі мною таке сталося.
- Як важко тобі доводиться.
- Бідолашна моя дівчинка.
На жаль, найчастіше дитина у відповідь на свої прикрощі чує:
- Не ний!
- Не плач!
- Не хвилюйся!
- Не скаржся!
- Досить скиглити!
- Послання: Ігноруй свій біль, потреби, бажання.
- Нічого тобі не погано!
- І зовсім ти не втомився!
- І це зовсім не боляче!
- І нема чого тут боятися.
- Послання: Заперечуй усі свої почуття та сигнали, не довіряй їм.
- Не відривай мене, я зайнята важливими справами, ти що, не бачиш?
- Все це – дрібниці,
- Послання: Ти зовсім не важливий, мої справи набагато важливіші за тебе і твої почуття.
- Раніше треба було думати.
- Це нерозумно.
- Послання: Негативний оціночний коментар особистості
- Це не кінець світу.
- У інших – гірше.
- Це не варто переживань.
- Послання: Знецінення проблем.
- Все буде добре.
- Скоро все налагодиться.
- Послання: примітивні пустопорожні обіцянки – реагування.
Такі діти самі вчаться ігнорувати свої почуття, приховувати їх від навколишніх, які навіть не здогадуються, як їм непросто.
І звичайно, такій людині дуже важко вважати себе цінною та гідною любові, турботи, уваги.
Співчуття, співпереживання, підтримка – це як?
Так виховані діти в майбутньому не знатимуть що таке співчуття, а тим більше – емпатія, психологічна підтримка.
Співчуття – емоційна реакція. це визнання страждань іншу людину, співчутливе ставлення до її переживань.
Емпатія – вміння поставити себе на місце людини, психологічно розпізнати та назвати її почуття.
Психологічна підтримка – це система знань та умінь, яка дозволяє людям, які не мають психологічної освіти, допомогти навколишнім (і собі), опинившись в екстремальній ситуації, впоратися з психологічними реакціями, що виникають у зв’язку з особистою кризою чи катастрофою.
Датський психолог Свен Брінкман вважає, що постійні спроби «мислити позитивно» та «стати найкращою версією себе» призвели людей до епідемії депресії. На його думку, давно настав час звільнити коучою і почати читати гарні художні романи замість літератури з саморозвитку.
Сприйняття наше зазвичай оманливе.
Але одна справа (реальність), яка це була подія реально, й зовсім інша – як Ви сприйняли цю подію.
А саме від того, як людина ситуацію сприймає, залежить те, що вона відчуває, думає, робить, і, навіть, які хвороби має…