Близько третини всіх запитів клієнтів – про відносини з батьками.
Автор: Ксенія Віттенберг, психолог
Набираючись сміливості поглянути на драму свого життя, наважуючись побачити неприємну правду про себе в батьківській сім’ї – людина несподівано набуває сили. Силу витримати цю правду, погодитись зі своєю драмою і прийняти її як частину своєї історії.
І перестати вимагати недоотриманого кохання та турботи чи компенсації за пережиті страждання. Це процес відокремлення.
Відокремлення
Сповіді цих клієнтів, зазвичай, починається з таких проблем:
- Виїхав би давно, але як залишити батьків? Вони дуже несамостійні.
- Варто мамі сказати “А як же я?”, одразу накриває почуття провини, і мені легше відмовитись від планів.
- У мене не було батька. Тобто, він був, але нічого не робив для нас.
- Після маминого дзвінка я півдня ходжу в смутку, переварюю.
- Чому як тільки мені стає краще, їй одразу треба опустити мене?
Так кажуть люди, які не відокремилися від батьків.
Що означає “не відокремився”?
- Не став автономним (навіть якщо давно живе окремо та рідко з ними спілкується).
- Не прийняв відповідальність за свій стан, свої досягнення, події свого життя (навіть якщо навчився керувати та керувати, набув майна або набув статусу).
- Впевнений і відчуває, що тато чи мама досі є перешкодою у його цілях та мріях (навіть якщо вони вже померли або про них нічого не відомо).
Колись на лекції Марка Ярхауза з сімейної терапії записала фразу: “Відділення від батьків чи партнера – це здатність індивіда здійснювати автономно прямі (не маніпулятивні) самостійні вибори, залишаючись в емоційному зв’язку із системою значних відносин”.
Ось воно! Автономно і залишаючись в емоційному зв’язку.
Відділення від батьків – це не роз’їхатися з ними та стати економічно незалежним (більшість із цим більш-менш справляються).
Відділення від батьків це :
- Стати незалежним емоційно.
- Перестати доводити, впиватись зробленим.
- Дратуватися, ображатися на батьків.
- Боятися оцінки батьків та їхніх дій,
- Чекати чи вимагати допомоги.
- Уникати та ігнорувати їх.
- Тотально опікуватись, втручатися у їхнє життя.
- Постійно розв’язувати їхні проблеми, відкладати через них свої мрії та плани, бачити в них причину свого невдалого життя.
Не йдеться про разові або екстрені ситуації. У критичний момент нормально кинути все та кинутися на допомогу. Але якщо це триває роки, вам 30, 40, а ви досі не живете там, де хочеться, і так, як мріяли, через батьків (яких, може, вже й немає в живих), то ви ще не відокремилися.
Маріанна Франке-Грікш
Пам’ятаю, як системний терапевт Маріанна Франке-Грікш сказала на одному семінарі:
Тобі вже 30, годі вимагати у мами! Тобі вистачило!
Потім додала:
“Мамо-мамо-мамо! Скільки ти хочеш продовжувати так жити? Як ти думаєш, хто така мати? Вона що, свята, яка має виконати всі твої дитячі очікування? Чи вона людина з людськими можливостями та недоліками?”
“З людськими можливостями та недоліками” означає, що батьки – просто люди, добрі та погані одночасно, як усі люди на землі.
Батьки – не всемогутні боги
Батьки не всемогутні боги, якими були для нас у дитинстві.
Не джерело всіх благ та задоволень, яким були для нас у ранньому дитинстві.
Не хтось, перед ким треба виправдовуватися, чекати на дозволи, схвалення і намагатися не засмучувати, як це було в молодшій школі. Не дурні й обмежені істоти, що давлять і не дають жити, якими вони (можливо) сприймалися у підлітковому віці.
Вони такі, які є. Якими їх зробило життя, і вони себе самі. Вони можуть бути неблагородними, байдужими, нецікавими, егоїстичними. Вони можуть розв’язувати свої проблеми вашим коштом. І так, вони можуть вас не любити.
Стати автономним, отже, визнати це.
Погодитись, що вас могли не любити, що вами могли користуватися, могли відігравати на вас свої травми та залучати вас до своїх деструктивних процесів.
Що батьки поводилися з вами, як вміли, і перестати вимагати свою “данину за 12 років”.
Побачити не ідеальний (і власне недосяжний!), а реальний образ батьків, погодитися з ним і почати самому добувати собі все “недодане”. Це і означає відокремитися.
Батьки чогось не вміли
Погодитись з тим, що батьки можливо чогось не вміли.
- Готувати.
- Співати.
- Любити.
- Дбати.
- Контролювати.
- Спілкуватися.
- Підтримувати порядок.
- Радіти.
- Справлятися із труднощами.
Вони могли не вміти чогось чи багато чого.
Відокремитися, значить визнати це і припинити вимагати й бажати отримати.
Якщо ваша мама не вміє готувати – чи будете ви чекати від неї кулінарних вишукувань? Ні, швидше за все навіть якщо дуже любите поїсти. Ви станете завсідником улюблених кафешок/ресторанів або закінчите кулінарну школу.
Тоді чому ви потребуєте любові до себе від тата, який не вміє кохати?
Чи тепла від мами, яка не вміє відчувати? Вимагати, чекати, ображатись, не отримуючи, злитися, хотіти довести чи помститися – ознаки того, що ви ще не відокремилися.
Визнати автономію батьків
Стати автономним означає також визнати автономію батьків, відмовившись від дитячої зарозумілості, яка говорить нам, що без нас мама/тато не впорається. Або від страху, який змушує служити батькам, щоб не бути поганою дочкою чи сином.
Стати автономним, отже, погодитися з тим, що батьки можуть жити не так, як нам подобається: не дбати про здоров’я, поводитися негарно, сваритися між собою, говорити те, що ми не бажаємо слухати, хотіти від нас того, чого ми не хочемо давати.
Погодитися з цим по-справжньому можна лише проявивши повагу. Глибока повага до їх вибору, як їм жити. Тоді ми відокремлюємося.
Якщо ви кажете собі “так я поважаю їхній спосіб жити!”, а самі відчуваєте сором, роздратування, бажання виправити, чи провину, прагнення догодити і “віддати борг”, або доводите, захищаєтесь, сперечаєтеся, протестуєте – ви не поважаєте і ви не відокремилися. Повага – це повна згода з усім, що роблять батьки, без емоцій та бажання рятувати, тікати, мстити чи виправляти.
У турботі є повага, в опіці її немає
Якщо вам здається, що батьки без вас не впораються, пропадуть – у вас немає поваги. І ви плутаєте опіку та турботу. Турбота – це розуміння потреб та допомогу (не на шкоду собі та іншим) у їх задоволенні.
Опіка – це призначення людини недієздатною і роблення за неї того, що вона може і повинна робити сама.
У турботі є повага, в опіці її немає.
Опікуючи, ви височієте над батьками, відчуваєте свою силу та владу. Дбаючи, ви взаємодієте, займаючи своє комфортне місце поряд з мамою чи татом.
Коли ви дбаєте – вам комфортно. Якщо некомфортно – значить, ви опікуєтеся або служите. Опіка та служба кажуть, що ви ще не відокремилися.
“Якщо дитина думає: “Я потрібен/а мамі, без мене мама не зможе” – це дитина на службі.
Діти часто вірять, що вони можуть і повинні врятувати свою матір або батька, як би зробити їх долю меншою, ніж вона є на насправді.
Доля має гідність. Щоб перестати втручатися у життя батьків і рятувати їх, потрібно відійти на відстань та побачити їхню долю.
Потім із повагою прийняти їхні долі.
Це називається подорослішати”
(с) Маріанна Франке-Грікш, березень 2016 року.
Ще трохи про почуття провини
Так уже влаштовано у цьому світі, що батьки дають (дарують) дітям життя. Діти не повертають батькам отримане , а віддають “борг” своїм дітям.
У відносинах із батьками діти ніколи не можуть досягти рівності.
Що рівноцінного може дати дитина батькам за здобуте життя? Своє життя? Їм це не потрібне. Тож нічого.
Він дасть життя своїм дітям. Або своїм “духовним дітям” – ідеям, проектам, звершенням.
Це сприяє його відокремленню від батьківської сім’ї, коли він стає дорослим.
Вина у дітей виникає, коли вони дорослішають (не можуть дати борг). Ця вина – нормальний етап дорослішання. Її ми просто проживаємо, розуміючи, що це відокремлення від батьків.
Повне відокремлення від батьків неможливе без повного зближення.
Спочатку треба зблизитися. Прийти до батьків, якщо ви дистанціювалися або ігноруєте/уникаєте їх. Добре повоювати, якщо злитесь. Заявити про межі, якщо боїтеся і дозволяєте втручатися у ваше життя.
Потім подивитися на них дорослими очима – як на людей, у чомусь поганих та у чомусь хороших. Зрозуміти, що іншими вони не будуть. Почути у собі повагу до їхнього способу жити.
Погодитись, що вам уже все дали і більше не дадуть.
Потім повірити, що ви самі тепер єдина людина, яка може дати вам усе, що ви хочете отримати.
Це і є відокремлення.