Сепарація від батьків – важливий етап розвитку людини.
Автор: Асилгуль Мусаєва, психолог
Почитай батька твого та матір твою…
Сепарація в психології — це процес відокремлення дитини від батьків, коли вона поступово стає самостійною та незалежною людиною. При цьому її стосунки з батьками з ієрархічних, у яких дитина займала підлегле становище, переходять у рівноправні стосунки дорослих людей.
Емоційна незалежність
Люди, поверхово знайомі з психологією скажуть що сепарація це коли ти живеш окремо від батьків, не на їхній житлоплощі, вирішуєш сам що тобі їсти та пити, не залежиш від батьків матеріально… та й щось ще в цьому дусі.
Проте, у практиці часто зустрічаються фінансово-незалежні «діти», які продовжують шукати чарівного батька в партнері, у колегах, у друзях і навіть у власних дітях.
Найголовніше в сепарації від батьків, окрім фізичних та матеріальних кордонів, це емоційна незалежність, відсутність очікувань, свобода від покарань та ще дуже багато чого…
Ви зрозумієте, що ви сепаровані
Коли подивіться на батьків, як на звичайних дорослих людей, які мають повне право, (яке ви, до речі, не маєте права порушувати), бути недосконалими, бути поганими, бути шкідливими, незручними, нужденними та вразливими, злими та несправедливими.
І при цьому у вас не буде закипати почуття «всесвітньої несправедливості» і ви будете прагнути «кров з носа», їх переробити.
Ви просто дозволите їм, як і будь-якій звичайній дорослій людині, бути такими, якими вони є, і, якщо вам це завдає шкоди, виходити на час із процесу взаємодії з ними.
Усвідомлення того, що вам завдає шкоди, від чого вам погано і вміння не наражати себе на це – теж є процесом сепарації, точніше, важливим елементом психологічного дорослішання. Сепарація неможлива без психологічної зрілості. Скоріше, це синоніми.
Дорослішання
Психологічне дорослішання – це розуміння, що ти не центр чиєсь життя і це розуміння тебе більше не ранить, не зачіпає. Навіть навпаки, звільняє.
А тому «кути», про які ти час від часу боляче стукаєшся, виявилися там не спеціально для тебе, щоб тільки тобі стало гірше…
Це дуже чітке усвідомлення того, що ці кути до тебе особисто не мають жодного стосунку.
Ти взагалі виявився просто повз прохідний, а значить немає сенсу і бажання ображатись або мститись. Інакше кажучи, ти розумієш, що батьки, виявилися не вселенськими суперменами, а лише звичайними людьми, у яких ще до народження тебе вже було життя, наповнене своїми кутами, косяками і навіть урвищами.
І це прийняття їхньої звичайності звільняє тебе від очікувань. Ти більше не чекаєш від них ставлення до себе, як до єдиного, хто стукнувся про їхній «кут», ти розумієш, що цей «кут» уже був там задовго до твого народження.
Ці очікування, за моїми спостереженнями, можна представити у вигляді рафінованого сімейного кінофільму. Все ідеально. Всі один одного люблять, і душі в один одному не сподіваються. Все дуже чітко: це добро, а це зло. І одне з одним ніколи не поєднується. Добро завжди таке добре-добре … часом страждає від нещасного зла. А зло таке зло-зле, а страждає воно від того, що добро його полюбити ніяк не може.
Реальність
На щастя, реальність зовсім не казкова.
У ній, по суті, немає взагалі таких явищ, як добро і зло.
Є причинно-наслідковий зв’язок. Отже, немає винних та обвинувачених.
Є лише сприйняття і воно, на жаль, часто дає збої. А може й не на жаль…
А ще ти розумієш, що несподівані урвища та провали, це теж цілком звичайні речі. Немає більше сенсу їх боятися і уникати, бо вони мають кінець. Не може бути нескінченного урвища чи провалу. У всього є кінець, на щастя.
Загалом, сепарація – це коли ти нарешті бачиш звичайну людину, а не могутнього батька чи матір, які мають беззаперечне право пробачати і карати. Ти нарешті розумієш, що прощати нема кого і нема за що, і карати – абсолютно безглуздо.
«Почитай батька твого та матір твою, щоб тобі було добре і щоб продовжилися дні твої на землі…»
Але що таке «почитання»?
Почитання, це глибока повага.
А повага – визнання переваг особистості незалежно від його матеріального чи соціального положення.
Тільки з урахуванням поваги може виникнути порозуміння. Аналізом поняття «повага» займалися філософи Іммануїл Кант, Мартін Бубер та Еммануель Левінас.
Повага передбачає виконання певного кола душевних і життєвих обов’язків: турботи, уваги, поваги, а також розумного послуху. При цьому ніщо на світі, навіть святиня сім’ї, не повинно займати в житті і серці людини місце Любові. Любові й собі й взагалі – до Життя!
«Між рівними, а особливо між вищими чинами була б завжди дружба і злагода, від нижніх до вищих пристойна повага, від підлеглих до начальників ― законний послух». М. В. Ломоносов.
Чи не такі й етапи розвитку відносин між дітьми та батьками повинні бути?
Спочатку – послух, потім – пристойна повага, дружба і злагода!
Страждати необов’язково!