Як це відчувати себе емоційно відрізаним від інших людей, замкнутим у своєму внутрішньому світі, без будь-яких почуттів?
Автор: психолог СПАННА Микийчук А. М.
Вибирати ізоляцію, коли всі прагнуть міцних зв’язків. У якісь моменти ви можете потребувати близької людини, але якщо відносини переходять з формату рідкісних і нетривалих зустрічей у щось серйозніше, то вам стає буквально душно, тісно, і хочеться звільнити себе від цих кайданів.
Швидше за все ви вкрай інтровертовані (тобто поглинені своїм внутрішнім світом) людина, чий основний внутрішній конфлікт лежить в області «близькість-дистанція»: на самоті погано (хоча в цьому можна собі і не визнаватись), а у відносинах – нестерпно.
При цьому людина дистанціюється не тільки від інших людей, а й від частини себе, своїх почуттів. Можна сказати, що він не контактує із самим собою.
І це фундаментальніша проблема, ніж зовні спостерігається поведінка «типового інтроверта».
Чому?
У будь-якому поведінковому стилі, хоч би яким дивним він здавався навколишнім, є своя логіка, свої причини та своя історія розвитку. У цьому випадку відносини потрібні для безпеки, а дистанція – для відчуття автономії та своєї індивідуальності. Зближення з іншою людиною породжує сильну тривогу, і віддалення якраз сприяє її зменшенню.
Такі люди постійно відчувають нездатність виразити себе і, як наслідок, знаходять розраду у світі фантазій, іноді – у віртуальній реальності, іноді – у духовних вченнях.
Отже, чому особистість «вибирає» (у лапках, тому що цей вибір, швидше, несвідомий) відхід у себе? яка функція відчуження? Чому людина поводиться, на перший погляд, неприродно, ізолюючись від світу?
Природна гіперчутливість та вплив батьків
Люди даного психологічного типу конституційно мають високу чутливість, швидко втомлюються і пересичуються, тобто те, що для товариської людини є нормальним проведенням часу, для них – надмірна стимуляція нервової системи, згідно з різними дослідженнями.
Підвищена сприйнятливість до зовнішнього впливу зазвичай проявляється з дитинства. Гіперчутливі немовлята, спочатку налаштовані на контакт із дорослими, гостро реагують навіть на запізнілу відповідь на їхні потреби, а тим більше – на ознаки неприйняття чи роздратування.
Крайній випадок – відверте ігнорування та зневага потреб дитини (що може трапитися як у дитячих будинках, так і в «звичайній» сім’ї). Таким малюкам властиво моментально йти в себе в несприятливій для них ситуації. Виходить, що чим частіше мати (або інший опікун) не вчасно реагує на сигнали дитини, тим частіше немовляті «доводиться» завмирати, відключати свої потреби, і така форма реагування на зовнішнє оточення закріплюється. Пригнічується природне бажання бути коханим і самому виявляти кохання. Дитина неусвідомлено екстраполює свій перший досвід відносин наступні соціальні контакти.
У дорослому віці людині, швидше за все, буде вкрай складно повірити в те, що інші люди можуть приймати її такою, якою вона є, і тепло до неї ставитися. Крім того, через відчуття нестачі уваги і тепла дитина прагне, образно кажучи, увібрати в себе якнайбільше, а для вираження емоцій необхідно вміти не лише «брати», а й «віддавати». Спілкування стає виснажливим процесом для таких людей, вони ніби втрачають внутрішній зміст і їм необхідно побути на самоті для відновлення емоційного балансу
Що робити?
Не претендуючи на вичерпний аналіз, сподіваюся, що комусь ця інформація допоможе краще зрозуміти ту частину себе, яка зазвичай прихована від усвідомлення. А розуміння та прийняття – це перший крок на шляху до змін.
Зрозуміти та прийняти себе Вам допоможе:
- Вивчення психолого-філософської літератури.
- Безпосередня взаємодія з Вчителями, Наставниками, Мудрицями.
- Психотерапія.