• СпАнна - Психологи Сексологи Психотерапевти Полтава
  • СпАнна - Психологи Сексологи Психотерапевти Полтава
  • СпАнна - Психологи Сексологи Психотерапевти Полтава

Триєдність. Любов. Людина Газета «Психолог»

 

 

Любов.

 

Термін «любов» присутній в усіх розвинутих мовах світу, очевидно, тому, що має загальнолюдське значення. Але загальноприйнятого означення це поняття не має. Більшість психологів у своєму поняттєвому тезаурусі або взагалі не мають такого слова, або вживають його в дуже обмеженому трактуванні.

 

Первушина згадує поняття «любов» лише у зв’язку з ієрархією мотивів [19], Братусь — лише у зв’язку із Сеченовим [3], Лурія — лише у зв’язку з — Галлем [11], Реан — лише у зв’язку з — Франклом та Фроммом [24].

 

У підручниках з психології Любов трактують як один з видів моральних почуттів [13], як одне зі стійких почуттів, що характеризує емоційну сферу «особливо в юнацькому віці» [20, с. 333], як «вершину інтимності людини» [17, с. 604]. Узнадзе трактує любов як емоційне переживання в розділі «Относительная примитивность эмоциональных переживаний»  [26].

 

Водночас практично всі твори мистецтва, більшість розмов людей — про любов. Любов  є причиною злетів, звершень, героїчних вчинків людини, її відчуття щастя…

 

Зневажливе ставлення до любовних проблем загрожує потенціальності особистості як відзначає І. П. Маноха, [15] нещастям в особистому житті, і тому метр вітчизняної української психології С. Д. Максименко четверту главу своєї монографії «Личность начинается с любви» присвячує Любові [14].

 

У Біблії говориться: «Бог есть любовь, и пребывающий в любви пребывает в Боге, и Бог в нем» [2, от Иоанна гл.4, с.8].

 

Влучно зауважує про справжню цінність любові Платон у своїй праці “Бенкет”, де він каже, що люди зовсім не усвідомлюють істинної сили любові, тому що, якби вони усвідомлювали її, вони б зводили їй величні храми і вівтарі і приносили величні жертви.

 

Дейвід Юм казав: «Любов є не що інше, як бажання щастя іншій людині».

Представники релігійного екзистенціалізму (М. Бубер, Г. Марсель) говорять про любов як про перехід зі світу  «воно» у світ «ти», від безособистого «мати» до особистого «бути».

Древні індуси (інтуїтивно знаходячись на позиції триєдності!) стверджували, що любов — це і потяг тіла — пристрасть, і потяг духу — дружба, і потяг розуму — повага, і вони не можуть бути відділені один від одного.

Древні греки виділяли такі типи  любові:

ерос — любов|кохання|--захоплення, пристрасне почуття, стихійна й палка жага володіння улюбленою істотою;

сторге — любов|коханн--дружба, ніжність, прихильність;

філіа — любов, обумовлена соціальними зв’язками і обов’язками;

агапе — жертовна любов, потреба в самовіддачі, жадання люблячого розчинитися в коханому.

Любов по І. М. Сеченову це: 

  1. любов володіння, 
  2. любов платонічна (побачити, доторкнутися); 
  3. любов сімейна, ніжність, с. 143].

Соловйов визначає любов як потяг одушевленої істоти до іншої для з’єднання з нею і взаємного наповнення життя.

Мета любові полягає у возз’єднанні людей, а серед них і всього сотвореного. Любов на думку В. Соловйова, повинна здійснити потрійне возз’єднання:

  1. відновити індивідуальну людину, возз’єднавши її з її природним доповненням – жінкою;
  2. відновити суспільну людину, приєднавши її до суспільства – міцно і надійно з’єднавши їх;
  3. відновити універсальну людину, возз’єднавши її внутрішній світ з зовнішнім світом [25].

 К. С. Льюіс, англійський філософ, виділяє такі форми прояву любові, як:

  1. «любов — потреба», прихильність;
  2. «любов оцінювальна», закоханість;
  3. «любов — дар», заснована на бажанні і створенні блага іншому, милосердя [12].

Р. Стернберг у своїй концепції розглядає три базових компоненти любові (інтимність, пристрасть і відданість), на підставі яких визначаються можливі індивідуальні стилі любовних стосунків:

  1. любов – пристрасть,
  2. любов – дружба 
  3. любов – зобов'язання.

При цьому вважається ідеальною досконала любов — поєднання всіх трьох компонентів.

З. Рубін виділив наступні фактори, які є основою для класифікації типів любові:

  1. інтимність; 
  2. прихильність;
  3. турбота.

Фромм дає таке визначення:

Любов — це активна сила в людині, сила, що валить стіни, що відокремлює людину від її ближніх;

яка поєднує її з іншими;

любов допомагає їй перебороти почуття ізоляції і самотності;

при цьому дозволяє їй залишатися самій собою, зберігати свою цілісність [28, с.47].

 

Феномен зародження любові деякі фізіологи пояснюють дією феромонів — особливих речовин, які виділяються людиною для приваблення протилежного полу, вони майже не мають запаху, але, діючи на певні рецептори, здатні викликати глибокі емоції та сексуальні бажання. Антрополог університету Ратджерса Гелен Фішер вважає, що різні речовини нейрохімії впливають на три стадії в розвитку стосунків між чоловіком і жінкою. Так, за фізичний потяг відповідають відповідні гормони, за пристрасну закоханість — допамін. Він виробляється вентральною тегментальною ділянкою, це природний стимулятор, який, діючи на різні частини мозку, викликає ейфорію, веде до безсоння, втрати апетиту і припливу емоцій. А тривалі, стійкі стосунки, які Фішер характеризує як прив'язаність, формуються шляхом серотоніну і гормонів типу окситоцину. Інші антропологи  вважають, що вся справа в контакті очей, інстинкті, що залишився нам у спадок від тварин. У них пильний погляд приводить у бойову готовність ту ділянку мозку, яка відповідає за спонукання  — наблизитись чи віддалитись.

 

Психоаналітики вважають, що перша й найглибша любов відбувається в ранньому дитинстві — до батьків протилежного полу. І потім все життя жінки шукають в іншому чоловіку свого батька, а чоловіки  —  свою матір.

 

Американський сексолог Джон Мани ввів термін «топографія любові». Згідно з «топографічним підходом», який схожий на попередній, жінка (чоловік) несвідомо все життя шукає не обов’язково «батька»(матір), а того, хто вперше справив найяскравіше враження.

 

Містичне пояснення виникнення любові в тому, що ті, що не розв’язали свій «кармічний вузол» в попередньому житті, обов’язково шукають один одного у новому житті.

 

Загальновідома класифікація, що розрізняє шість стилів любові|кохання|:

  1. ерос|  — пристрасна|палка|, виняткова любов|кохання|-захоплення, спрямована до повного|цілковитого| фізичного володіння;
  2. людус|  — любов|кохання|-гра, не відрізняється глибиною відчуття|почуття| і порівняно легко допускає можливість|спроможність| зради;
  3. сторге|  —  спокійна, тепла і надійна любов|кохання|-дружба;
  4. прагма|  — розсудлива любов|кохання|, що легко піддається свідомому контролю, за розрахунком;
  5. манія  — ірраціональна любов|кохання|-одержимість, для якої типові невпевненість і залежність від об'єкта ваблення|спричинення|;
  6. агапе  — безкорислива любов|кохання|-самовіддача|.

 

Виходячи з парадигми триєдності та поділяючи погляди Піфагора, Канта, Марка Аврелія Антонія на природу людину,

вважаємо, що іпостасями Любові є: Любов Тілесна, Любов Платонічна,  Любов Духовна.

 

Любов Тілесна — це ерос, людус, «любов-володіння» по Сеченову, відновлення індивідуальної людини по Соловйову, «інтимність» по Рубіну, «любов-пристрасть» по Стернбергу ,«любов-потреба» по Льюісу, «пристрасть» відповідно до поглядів древніх індусів.

 

Любов Платонічна (або Любов Душевна, або Любов морально-психологічна) — це філіа, сторге, прагма, «платонічна» по Сеченову, відновлення суспільної людини по Соловйову, «прихильність» по Рубіну, «любов-дружба» по Стернбергу, «любов оцінювальна» по Льюісу, «дружба» відповідно до поглядів древніх індусів.

 

Любов Духовна — це манія, агапе, «сімейна» по Сеченову, відновлення універсальної людини по Соловйову, «турбота» по Рубіну, «любов-зобов'язання» по Стернбергу, «любов-дар» по Льюісу, «повага» відповідно до поглядів древніх індусів.

 

На наш погляд, саме ідею Любові, яка існує в трьох іпостасях (Тілесна, Платонічна Духовна), слід застосовувати як головну, коли ми намагаємося описувати, пояснювати, коректувати дії Людини. Успіхи фрейдизму, який розробив ідею Любові тілесної, загальновідомі, але це лише одна іпостась Любові!

 

Висвітлюючи тему «Фундаментальные потребности, производство потребностей», О. М. Леонтьєв дивним й особливо важливим називає «комплекс пожвавлення», підкреслюючи його принципову відмінність від інших тим, що це «стремление к», це «обращенность к» іншій людині. Абстрагуючись від віку та узагальнюючи (тому що в сучасній психології словосполучення «комплекс пожвавлення» вживається лише в дитячій психології), назовемо це явище «потягом від себе до…». І далі О. М. Леонтьєв, схвально оцінюючи статтю колеги, міркує: «И появляется на сцене любовь. Это термин, понятие. Интересно? Интересно!» Це поняття, по Леонтьєву, «… содержит в себе какую  – то большую, не натуралистическую в упрощенном смысле этого слова, правду, а какую – то правду большую. Настоящую, которая позволяет понять очень многое такое, что кажется противоречивым и непонятным» [10, с. 419].

В. Франкл пише «Человеческое бытие всегда ориентировано вовне на нечто, что не является им самим,

на что-то или на кого-то: на смысл, который необходимо осуществить, или на другого человека, к которому мы тянемся с любовью.

В служении делу или любви к другому человек осуществляет сам себя.

Чем больше он отдает себя делу, чем больше он отдает себя своему партнеру, тем в большей степени он является человеком и тем в

большей степени он становитс самим собой» [27, с. 28].

 

Вищезазначене дає змогу зробити такі висновки:  є інстинкт придбання (по МакДугаллу), який є проявом гормічного потягу притягнення «до себе чогось», тобто об’єкта до себе, а є і таке явище, як «потяг від себе до…» Тут людина виривається за межі свого «Я»,  розчиняється в об’єкті і здобуває  себе оновленного. Як писав Гегель: «Истинная сущность любви состоит в том, чтобы отказаться от сознания самого себя, забыть себя в другом я и, однако, в этом же исчезновении и забвении впервые обрести самого себя и обладать самим собою» [6, с. 107]. «Единственный путь полного знания — это акт любви: этот акт выходит за пределы мысли, выходит за пределы слова. Это смелое погружение в переживание единства», — пише Є.Фромм [28, с.47].

 

У зв’язку з вищезазначеним, дозволимо собі дати таке означення: Любов це  —  гормічний «потяг від себе до…» з метою фізичного, платонічного та духовного злиття з об’єктом любові, що породжує у людини відчуття щастя та знайденого сенсу життя.

 

І, погоджуючись з висловлюванням Фрома  — «Конечным следствием психологии является любов» [28, с. 47], вважаємо що при роботі психолога з клієнтом необхідно оперувати як одним з основних, саме поняттям Любові.

Психологи СПАННА

НАЙВИЩОЇ ЯКОСТІ

dopomoga

СПАННА в ЗМІ